ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
Купчик Дмитро Володимирович, студент автомеханічного факультету Національного транспортного університету групи АД-ІІІ-1, спеціальності 142 «Енергетичне машинобудування», освітня програма – Автомобільні двигуни.
Молодший сержант Купчик Дмитро Володимирович (позивний Севас) служив на посаді помічника командира БМ – оператор навідник 1-го механізованого відділення, 2-го механізованого взводу, 2-ї механізованої роти, підрозділ” Гідра”, 2-го механізованого батальйону, 3-ї ОШБ.
Дмитро народився 02 травня 2002 року у славному місті Севастополі. Дитячий садочок та навчання у школі по четвертий клас проходило в Криму.
У 2012 році з сім’єю переїхав до міста Києва, де продовжив навчання у 217-й школі у Дарницькому районі міста. У 2017 році закінчив 9-й клас та вступив до Київського професійного коледжу з підвищеною військовою та фізичною підготовкою на спеціальність автослюсар. Військова виправка та дисципліна подобалася вже з тієї пори.
У 2020 році вступив до Національного транспортного університету.
Але клята війна не дала його закінчити Дмитру.
Заступник декана Цюман Микола Павлович відзначає: «Згадую нашу останню зустріч з ним десь серед осені 2022-го, коли він оформляв академічну відпустку. Нажаль, змінити його рішення мені не вдалось. Дуже вихований, один з кращих студентів на курсі, кращий в групі. Таких студентів одиниці. Нажаль, не встиг викладати у нього…»
З перших днів війни пішов до тероборони, приймав участь у всьому, що могло б допомогти країні, війську. Пориви піти у військо були ще з травня 2022 року, але батьки стримали сина.
Та під кінець серпня 2022-го Дмитра було вже ні зупинити, ні відмовити, він впевнено і свідомо став на шлях Захисника країни, залишивши ЗВО.
З 2.09.2022, пройшовши курс БЗВП, потрапив до ССО Азов Київ. 02.01.2023 підписав контракт із ЗСУ, пройшов вишкіл у Десні і з 27.03.2023 приєднався до 3-ї ОШБ, яка почала своє формування у січні 2023 року.
Одразу його шлях почався з жаркого Бахмута. 05.06.2023 отримав перше поранення біля н.п. Біла Гора (Бахмут), швидко відновився і знову пішов воювати.
06.06.2023 був нагороджений нагрудним знаком “За службу і звитягу” 3-го ступеня.
Пройшов всю Бахмутську компанію з гідними і мужніми побратимами. 06.09.2023 року отримав друге поранення біля н.п. Андріївка, де теж були дуже жаркі бої.
Відновлення зайняло у Дмитра більше двох місяців.
10.19.2023 був представлений до нагороди “Золотий хрест” від генерала В.Ф. Залужного.
Згодом отримав звання молодший сержант, пройшов з побратимами сержантські курси.
Мало бути тривале відновлення бригади, але… Авдіївські клешні затискалися і бригаду терміново в кінці січня 2024 року кинули на допомогу для виходу інших бригад.
Під час виконання службових обов’язків був на Авдіївському коксохімічному заводі, під немислимим вогнем усього, що тільки було у ворога.
17.02.24 бригада, а саме 2-й механізований батальйон останнім вийшли з Авдіївки. Та навала ворога котилась як лавина далі по нашій українській землі. 05.03.2024 Дмитро з побратимами пішов у свій останній бій у н.п. Орлівка біля Авдіївки, Донецької обл.
Були жорсткі бої і Дмитро отримав смертельні поранення.
З 06.03.2024 року вважався безвісти зниклим.
Пів року батьки молили про диво спасіння сина, та не хватило дива на воїна Дмитра. Повернуте тіло Дмитра відбулося по обміну тілами 31.05.2024.
Майже через 3 місяці по експертизі ДНК було ідентифіковано Воїна, Захисника, Героя Дмитра.
06.09.2024 Дмитро був похований з почестями гідними Герою у селі, батьківщині батьків у Вінницькій області.
Як згадує мати Дмитра: «Своє рішення не змінив би, навіть якщо і кайдани наділи б… Мав велику мотивацію захищати рідну землю.
Кращим він усюди був… Зі школи його просили не йти з 9-го класу, у коледжі теж був дисциплінованим, щось типу ротного там був.
На поховання приїздила вчителька, яка вчила його у 2-му та 3-му класах, теж їй прикіпів.
Нажаль йде цвіт нації і найкращі…»
Герої не вмирають….
